ПРАКТИКА ОРГАНІЗАЦІЇ ІНКЛЮЗИВНОГО НАВЧАННЯ В ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ (ПРИКЛАД ЧЕХІЇ ТА СЛОВАЧЧИНИ)

Анотація

У статті розглянуто практичні підходи до організації інклюзивного навчання в закладах вищої освіти Чехії та Словаччини, зокрема в Карловому університеті (Прага) та Університеті Коменського (Братислава). Дослідження базується на аналізі законодавчих та нормативних документів, внутрішніх політик університетів, а також на оцінці ефективності впроваджених заходів підтримки студентів з особливими освітніми потребами. Проаналізовано сучасні підходи до забезпечення освітнього процесу для здобувачів з особливими освітніми потребами та механізми підтримки цієї категорії здобувачів.

Висвітлено основні принципи інклюзивного навчання, що реалізуються у згаданих університетах: створення доступного освітнього середовища, надання необхідної адаптації та підтримки студентам з особливими освітніми потребами, використання сучасних цифрових ресурсів та організація психологічної й академічної допомоги. Наведено конкретні приклади впроваджених програм та ініціатив, що сприяють залученню студентів з ООП до освітнього процесу. Зокрема, розглянуто діяльність Координаційного центру Carolina в Карловому університеті, який надає широкий спектр підтримки студентам за різними запитами, зокрема й індивідуальний академічний супровід, адаптацію навчальних матеріалів, послуги перекладу жестовою мовою та психологічну підтримку. Університет Коменського в Братиславі також має розвинену систему інклюзивної форми здобуття вищої освіти, що базується на міждисциплінарній співпраці, інтеграції цифрових технологій та індивідуалізації навчального процесу.

Результати дослідження засвідчують наявність як позитивного досвіду, так і викликів у сфері інклюзивного навчання у зазначених країнах. Зроблено висновок про те, що успішна імплементація інклюзивних підходів до навчання у закладах вищої освіти залежить не лише від законодавчих ініціатив та фінансових ресурсів, а й від корпоративної свідомості, готовності викладацького складу до адаптації освітнього процесу, а також наявності інституційних механізмів підтримки студентів з особливими освітніми потребами. Результати дослідження можуть бути корисними для адаптації європейського досвіду в Україні з метою розбудови інклюзивного освітнього простору у вітчизняних закладах вищої освіти. Окреслено перспективи подальших досліджень, що стосуються удосконалення інклюзивної політики у сфері вищої освіти.